Вперше за 52 роки: люди летять до Місяця
1 квітня 2026 року ракета SLS вивела зі стартового майданчика Космічного центру Кеннеді корабель Orion, названий екіпажем «Integrity». На борту — астронавти NASA Рід Вайзман, Віктор Гловер, Крістіна Кох та канадець Джеремі Хансен. Пройшовши перевірку систем на високій навколоземній орбіті (близько 46 000 миль) і виконавши ручне пілотування, 2 квітня екіпаж провів шестихвилинний маневр переходу на місячну траєкторію.
Це перший вихід людей за межі земної орбіти з часів місії Apollo 17 у 1972 році — понад 50 років тому. Попереду ще вісім напружених днів польоту: 6 квітня заплановано проліт повз Місяць, а приводнення в Тихому океані очікується близько 10 квітня — цим завершиться десятиденний тестовий політ, покликаний підтвердити готовність Orion до майбутніх місячних місій.
JWST зазирнув у серце зіркової колиски W51A
Телескоп James Webb обстежив зіркову колиску W51A у 10 фільтрах камери NIRCam та 5 фільтрах MIRI, охопивши ділянку 4×8 парсеки — одну з найактивніших зон зореутворення нашої Галактики. Знімки з високою кутовою роздільністю вперше чітко показали нитки пилу, що геометрично сходяться до протокластеру W51-E, тоді як навколо сусіднього масивного скупчення W51-IRS2 виявлено порожнину: власне випромінювання й вітри молодих зірок уже загальмували подальше падіння газу.
Порівняння з даними ALMA показало лише 24 джерела, видимі одночасно в обох оглядах, — це близько 10% від об'єктів, зафіксованих ALMA, решта надто холодні або вкриті пилом для Webb. Окрему загадку становить компактний вузол випромінювання [Fe II] та H₂ на північ від W51-IRS2 — ймовірно, найпотужніший з відомих протозоряних джетів, породжений масивною зіркою, що врізається у щільне міжзоряне середовище.
Як народжуються подвійні зірки — навіть поряд із гігантами
Огляд DIHCA за допомогою ALMA з роздільністю близько 160 астрономічних одиниць виявив 72 маломасивні кратні зоряні системи всередині 23 щільних хмар, де одночасно народжуються і масивні зірки. Пікова відстань між компаньйонами тут становить близько 1200 а.о. — у два-три рази менше, ніж характерні 4000 а.о. у спокійніших хмарах, де формуються лише маломасивні зірки. Дослідники пояснюють це вищим тиском довколишнього середовища: сильніша турбулентність і густина стискують фрагменти хмари тісніше.
Попри це, частка кратних систем не зростає разом зі щільністю зоряного населення, хоча теорія фрагментації хмар це передбачала. Автори вважають, що в екстремально густих ділянках, де формуються масивні зорі, динамічні взаємодії між тілами руйнують слабко зв'язані пари раніше, ніж їх можна зафіксувати спостереженнями.
Мазер у галактиці NGC 1365 вказав на ударні хвилі від перемички
Використовуючи радіотелескоп ATCA, астрономи вперше зареєстрували позагалактичний мазер метанолу класу I на частоті 36,2 ГГц у барній спіральній галактиці NGC 1365. Він виявився найяскравішим серед усіх відомих подібних мазерів — повна ізотропна світність становить 19,3 світності Сонця. Випромінювання чітко локалізоване в південному рукаві навколоядерного кільця зореутворення, точно там, де потік газу з галактичної перемички зіштовхується з кільцем зі швидкістю 25–30 км/с.
У північному рукаві, де домінують молоді зірки та їхній зворотний зв'язок, подібного мазера не виявлено — ця асиметрія дала змогу відрізнити ударні хвилі, спричинені перемичкою, від впливу зореутворення. Дослідники вважають 36,2-гігагерцовий мазер потужним новим інструментом для картування ударних фронтів у ядрах інших галактик.
Три тисячі нових сусідів Сонця — знайдені волонтерами
Учасники проєкту громадянської науки Backyard Worlds: Planet 9 переглянули знімки інфрачервоного огляду WISE й виявили 3006 нових кандидатів у холодні коричневі карлики спектральних класів L та T, рухомих на тлі нерухомих зір. Із них 2357 віднесено до класу L і 649 — до класу T, ще 80 об'єктів позначено як імовірні карлики без надійного виміру власного руху. Якщо спектроскопія підтвердить природу цих об'єктів, вибірка більш ніж подвоїть кількість відомих карликів цих типів.
Серед знахідок — 28 нових компаньйонів масивніших зір та 9 кандидатів у подвійні системи, що складаються з двох ультрахолодних карликів. Автори підкреслюють, що такий результат неможливо було б отримати автоматичними алгоритмами: знахідки стали можливими завдяки участі десятків тисяч волонтерів, які вручну переглядали знімки в пошуках об'єктів, що рухаються.
