Стала Хаббла — число, яке описує, з якою швидкістю розширюється Всесвіт. Здавалося б, просте вимірювання, але саме воно вже понад десять років не дає спокою космологам. Міжнародна колаборація H0DN (H0 Distance Network) представила нове значення цієї величини — 73,50 ± 0,81 км/с/Мпк — з точністю трохи більше 1%. Це один із найточніших прямих вимірювань темпу розширення локального Всесвіту за всю історію спостережень.
Результат опублікований 10 квітня 2026 року в журналі Astronomy & Astrophysics. Робота стала підсумком спільного проєкту, започаткованого на семінарі Міжнародного інституту космічних досліджень (ISSI) у Берні в березні 2025 року. Свій внесок зробили й телескопи NSF NOIRLab — обсерваторії Cerro Tololo в Чилі та Kitt Peak в Аризоні, дані з яких увійшли до загального аналізу.
Мережа з десятків незалежних вимірювань
Головна ідея роботи — не покладатися на один метод вимірювання відстаней, а об'єднати одразу кілька в єдину перевірювану систему. До неї увійшли спостереження пульсуючих змінних зірок-цефеїд, червоних гігантів із відомою межею яскравості (tip of the red giant branch), наднових типу Ia та окремих класів галактик.
Кожен із цих методів — це, по суті, окрема драбина відстаней у космосі: спочатку вимірюють відстань до близьких об'єктів, потім за їхньою допомогою калібрують яскравіші орієнтири, які видно далі. Поєднавши кілька таких драбин в одну мережу, дослідники отримали кілька незалежних шляхів до одного й того самого результату.
Це дало змогу провести критичний тест: чи не ховається помилка в якомусь одному методі. Автори перевірили, як зміниться підсумкове значення, якщо прибрати з аналізу цефеїди, чи наднові, чи будь-яку іншу техніку окремо. Результат виявився стабільним — коливання мінімальні, а незалежні вимірювання узгоджуються між собою.
Ця робота фактично виключає пояснення напруги Хаббла, що спираються на єдину непомічену помилку в локальних вимірюваннях відстанейH0DN Collaboration
Два числа, які мають збігатися, але не збігаються
Стала Хаббла обчислюється двома принципово різними шляхами. Перший — прямі вимірювання відстаней до зірок і галактик у нашому космічному сусідстві, як і зробила команда H0DN. Другий — розрахунок на основі реліктового мікрохвильового випромінювання, залишкового світла Великого вибуху, з якого через стандартну модель космології виводять, яким мав би бути темп розширення сьогодні.
За стандартною моделлю ці два підходи повинні давати однакове число. Натомість пряме вимірювання стабільно вказує на приблизно 73 км/с/Мпк, тоді як прогноз із раннього Всесвіту дає 67–68 км/с/Мпк. Різниця виглядає незначною, але вона в рази перевищує статистичну похибку і відтворюється в багатьох незалежних дослідженнях різними командами й методами. Цю розбіжність називають напругою Хаббла (Hubble tension).
Новий результат H0DN важливий саме тому, що суттєво звужує коло можливих пояснень. Якби напруга виникала через випадкову чи систематичну помилку в одному конкретному методі вимірювання відстаней, її можна було б усунути, покращивши саме цей метод. Але коли десятки незалежних технік, об'єднаних у мережу, узгоджено дають те саме значення близько 73, ця версія стає малоймовірною.
Що це означає для моделі Всесвіту
Якщо напруга Хаббла реальна, а не артефакт вимірювань, проблема може лежати глибше — у самій стандартній моделі космології, яка описує еволюцію Всесвіту від Великого вибуху до сьогодення. Саме ця модель використовується для перерахунку даних реліктового випромінювання у прогноз сучасного темпу розширення.
Якщо модель не повністю враховує поведінку темної енергії, існування ще не відкритих частинок або потребує змін у законах гравітації на космологічних масштабах, її прогнози щодо сучасної швидкості розширення будуть зміщені відносно реальності. У такому разі напруга Хаббла — не помилка вимірювань, а ознака того, що в описі Всесвіту бракує якогось компонента.
Команда H0DN зробила методи та дані відкритими, створивши основу, яку можна доповнювати новими спостереженнями. Наступний крок — телескопи нового покоління, здатні виміряти відстані ще точніше. Вони або остаточно закриють розбіжність між двома підходами, або підтвердять, що фізика за межами стандартної моделі справді потрібна для опису розширення Всесвіту.
