Телескоп Hubble отримав новий знімок галактики NGC 1266 — об'єкта, який на перший погляд виглядає як звичайна спіральна галактика, але насправді таким не є. Галактика розташована приблизно за 100 мільйонів світлових років від Землі, у сузір'ї Ерідана.
На знімку видно яскравий центр, оточений рудувато-коричневими згустками й нитками пилу, крізь які проступає світло далеких фонових галактик. Структура нагадує спіральні рукави, проте жодних справжніх рукавів у NGC 1266 немає — і саме це робить її цікавим об'єктом для астрономів.
Лінзоподібна форма без рукавів
Астрономи класифікують NGC 1266 як лінзоподібну галактику — тип, що вважається еволюційним «мостом» між спіральними та еліптичними галактиками.
Від спіральних галактик лінзоподібні успадкували яскравий центральний балдж (згущення зір у ядрі) і плаский диск. А от рукавів, характерних для спіралей, у них немає — так само як немає і активного зореутворення, притаманного еліптичним галактикам.
Ця проміжна форма сама по собі становить науковий інтерес. Але головна особливість NGC 1266 — в іншому.
Рідкісний пост-спалаховий стан
NGC 1266 належить до рідкісного класу пост-спалахових галактик — таких, що вже пережили потужну фазу зореутворення, але ще не встигли повністю перейти у спокійний еліптичний стан. Серед галактик місцевої Всесвіту таких — лише близько одного відсотка.
Пост-спалахові галактики мають порівняно молоде населення зір, але майже позбавлені активних областей народження нових світил. Це свого роду фотографія галактики, зроблена в момент переходу з одного стану в інший.
Причину такого стану астрономи пов'язують з подією, що сталася приблизно 500 мільйонів років тому. Тоді NGC 1266, ймовірно, зазнала невеликого злиття з іншою галактикою.
Це злиття спричинило хвилю народження нових зір і водночас збільшило масу центрального балджа галактики. Значна кількість газу була спрямована до надмасивної чорної діри в ядрі NGC 1266, що зробило її помітно активнішою.
Чорна діра як регулятор зореутворення
Приплив речовини перетворив ядро галактики на активне ядро (AGN) — область навколо надмасивної чорної діри, що інтенсивно випромінює енергію. Зросла активність чорної діри спричинила потужні джети й вітри газу, спрямовані вздовж осі обертання.
З часом і спалах зореутворення, і джети чорної діри виснажили запаси газу, необхідного для народження нових зір. Турбулентність, породжена цими процесами, додатково перешкоджає конденсації залишків газу в нові світила.
Спостереження Hubble та інших обсерваторій фіксують потужний відтік газу з галактики, а простір між зорями виявляється сильно збуреним чи ударно нагрітим. Дослідники встановили, що збережені осередки зореутворення існують лише в ядрі галактики — за його межами народження нових зір практично не відбувається.
Це наводить на думку, що надмасивна чорна діра пригнічує зореутворення, витісняючи або викидаючи з галактики газ, придатний для формування зір. Ударні хвилі від цього процесу створюють турбулентність, яка не дає залишковій речовині гравітаційно стягуватися в нові зорі.
Такі пост-спалахові галактики, як NGC 1266, — зручні природні лабораторії для вивчення складних фізичних процесів, що пригнічують народження зір. Вони допомагають краще зрозуміти еволюцію галактик і те, як надмасивні чорні діри взаємодіють зі своїми галактиками-господарями.
