Межа кількості супутників на орбіті
Європейська південна обсерваторія (ESO) оцінила вплив супутникових мегаконстелацій на астрономічні спостереження. За поточними планами компаній орбіту Землі можуть зайняти понад 1,7 мільйона супутників, серед них — надзвичайно яскраві об'єкти, здатні засліплювати телескопи.
Дослідники вважають, що для збереження можливості спостерігати небо сучасними інструментами кількість супутників, помітних неозброєним оком, не повинна перевищувати 100 000. Мегаконстелації також викликають побоювання щодо впливу на довкілля та здоров'я людей, але саме зростання яскравості неба вперше отримало кількісну оцінку в новому дослідженні.
Атмосфера на планеті в зоні життя
Астрономи вперше виявили атмосферу навколо кам'янистої планети, що обертається в зоні життя іншої зірки. Мова про LHS 1140 b — планету біля холодного червоного карлика, атмосфера якої, за новими даними, багата на гелій.
Відкриття вважають важливим кроком у пошуках планет земного типу за межами Сонячної системи: наявність атмосфери — необхідна умова для існування життя, як ми його розуміємо. Дослідження очолив Коллін Черубім із Гарвардського університету, і воно дає найпереконливіші на сьогодні свідчення того, що світи, подібні до Землі за складом і температурою, можуть існувати і в інших зоряних системах.
Земля зникла за марсіанським місяцем
Марсохід Perseverance зняв серію знімків, на яких Земля, що виглядає як яскрава точка в марсіанському небі, зникає за краєм Фобоса — найбільшого супутника Марса. Спостереження зробили камерою Mastcam-Z 2 липня, на 1907-й сол місії, і це вперше в історії таке явище зафіксовано з поверхні іншої планети.
Астрономи називають подібне явище окультацією — коли більший за видимими розмірами об'єкт повністю затуляє інший. Фобос розташований лише за 7800 кілометрів від Марса і перетинає марсіанське небо тричі на добу, тож поєднати момент проходу з видимістю Землі вдалося лише завдяки точним розрахункам і трохи вдачі.
Наднова вибухнула без джета
21 березня 2026 року китайський рентгенівський супутник Einstein Probe зафіксував короткий спалах рентгенівського випромінювання з галактики на відстані близько 500 мільйонів світлових років. Подію, названу EP260321a, астрономи інтерпретували як «прорив ударної хвилі» — момент, коли ударна хвиля від колапсу ядра зорі пробивається через її оболонку.
Для дослідження явища залучили низку обсерваторій, зокрема телескопи NOIRLab, рентгенівську обсерваторію Chandra та радіотелескопи VLA. За результатами двох статей в Astrophysical Journal Letters, ця наднова могла продемонструвати новий спосіб завершення життя масивних зір — без формування релятивістського джета, характерного для гамма-спалахів.
Небагато галактик освітлили Всесвіт
Аналіз 1428 галактик, спостережених телескопом James Webb за допомогою спектрографа NIRSpec, дозволив уточнити, які саме галактики іонізували міжгалактичний газ на ранніх етапах історії Всесвіту. Дослідники поділили галактики на «слабких» і «сильних витікачів» залежно від того, яка частка іонізуючих фотонів вислизає з них у міжгалактичне середовище.
Сильні витікачі складають лише близько 20% вибірки, але випромінюють у 30 разів більше іонізуючих фотонів, ніж слабкі, за однакової яскравості галактик. Змоделювавши історію реіонізації, автори з'ясували, що саме ця нечисленна група галактик практично самостійно завершила реіонізацію близько z = 5,7, тоді як переважна більшість слабких витікачів мала на процес мінімальний вплив.
