Телескоп Джеймса Вебба продовжує вивчати планетарні туманності — хмари газу й пилу, які зірки скидають на завершальному етапі свого існування. Цього разу об'єктом спостережень стала PMR 1 — туманність, яку раніше майже не досліджували. Її незвичний вигляд, що нагадує мозок у прозорому черепі, приніс їй неофіційну назву «Оголений Череп».
Вперше в інфрачервоному світлі PMR 1 сфотографував телескоп Spitzer, попередник Вебба, понад десять років тому. Тепер Вебб повернувся до цього об'єкта з набагато потужнішими інструментами — NIRCam і MIRI — і показав деталі, які раніше залишалися невидимими.
NIRCam і MIRI бачать туманність по-різному
Два інструменти Вебба працюють у різних ділянках інфрачервоного спектра, тому дають різну картину одного й того ж об'єкта.
NIRCam, камера ближнього інфрачервоного діапазону, пропускає крізь туманність більше світла зірок і фонових галактик — вони проступають на знімку крізь газову оболонку.
MIRI, інструмент середнього інфрачервоного діапазону, натомість підкреслює саме космічний пил — він світиться яскравіше і виразніше на цих знімках.
Разом обидва інструменти показують структуру туманності у двох шарах, що відповідають різним стадіям її формування. Зовнішня оболонка складається переважно з водню — це матеріал, який зірка скинула першим. Внутрішня хмара має складнішу структуру і містить суміш різних газів — вона утворилася пізніше.
Темна смуга ділить туманність на дві півкулі
І NIRCam, і MIRI фіксують одну й ту саму особливу деталь — темну смугу, яка проходить вертикально через центр туманності. Саме вона ділить хмару на дві частини, схожі на півкулі мозку, і робить схожість із черепом настільки переконливою.
Роздільна здатність Вебба дозволяє припустити, що ця смуга пов'язана зі спалахом або витоком речовини з центральної зорі. Такі викиди зазвичай відбуваються у вигляді двох струменів, спрямованих у протилежні боки.
Найпомітніше це видно у верхній частині туманності на знімку MIRI: там внутрішній газ виглядає так, наче його виштовхує назовні.
Наднова чи білий карлик — доля зірки
Багато що в цій туманності ще належить з'ясувати, але одне зрозуміло вже зараз: її формує зоря, яка добігає кінця свого «палива». На фінальних стадіях зорі скидають зовнішні шари — процес динамічний і, за космічними мірками, доволі швидкий.
Вебб зафіксував лише один момент цього тривалого занепаду. Що станеться далі, залежить від маси зорі, яку астрономи ще не визначили.
Якщо маса достатньо велика, зоря завершить існування вибухом наднової. Якщо ж вона більше нагадує Сонце, то продовжуватиме скидати шари, доки не залишиться лише щільне ядро — білий карлик, який охолоджуватиметься мільярди років.
