До 36-ї річниці роботи телескоп Hubble повернувся до кадру, знятого ще у 1997 році, — невеликої ділянки туманності Тріфід (Messier 20) у сузір'ї Стрільця. Цей регіон зореутворення розташований на відстані близько 5000 світлових років від Землі.

Порівняння двох знімків, розділених 29 роками, показало зміни, помітні на масштабах людського життя — рідкісна нагода спостерігати еволюцію туманності майже в реальному часі. Повторний огляд став можливим завдяки камері Wide Field Camera 3, встановленій під час четвертої сервісної місії: вона має ширше поле зору і вищу чутливість, ніж прилад, яким робили знімок 1997 року.

«Космічний морський лимон» і два джети

Хмара газу і пилу в кадрі отримала неофіційну назву «Космічний морський лимон» — за схожість із морським слизняком, що ніби пливе крізь простір. У її «голові» приховано молоду протозірку — масу газу і пилу, яка ще перебуває в процесі колапсу й формування повноцінної зорі.

Лівий «ріг» хмари — це частина об'єкта Гербіга-Аро 399, плазмового джета, який ця протозірка періодично викидає впродовж століть. Порівняння знімків 1997 і 2026 років дозволило побачити, як джет розширився за цей час.

Такі вимірювання дають змогу оцінити швидкість викидів і кількість енергії, яку молода зоря передає навколишньому середовищу. Одразу праворуч і нижче помітні сліди контрджета — протилежно спрямованого викиду, що проявляється як зубчасті помаранчево-червоні лінії вздовж природного «V»-подібного вигину пилу.

Права, темніша й трикутніша «горжина» хмари приховує ще одну молоду зорю на своєму кінці — на знімку це слабка червона крапка з крихітним джетом. Зелена дуга над нею може свідчити про те, що навколозоряний диск руйнується під дією інтенсивного ультрафіолетового випромінювання сусідніх масивних зір; чистіша ділянка навколо цієї протозірки натякає, що процес формування тут майже завершено.

Ліворуч від «Морського лимона» видно невеликий, слабкий стовп речовини: більшу частину його газу й пилу вже здуло, і залишився лише найщільніший матеріал на верхівці. У центрі кадру помітна хвиляста похила лінія, що переходить від яскраво-помаранчевого до палаючо-червоного кольору, — при порівнянні знімків вона зміщується, що може вказувати на ще один джет, захований глибоко в пилу.

Ультрафіолетовий вітер і межі бульбашки

Кілька масивних зір за межами кадру формують цей регіон уже щонайменше 300 000 років. Їхній потужний ультрафіолетовий вітер видуває величезну бульбашку — на знімку показана лише невелика її частина, — стискаючи газ і пил хмари та провокуючи нові хвилі зореутворення.

Найчіткіша частина зображення — у верхньому лівому куті, де кольори зміщені у синю ділянку спектра. Тут ультрафіолетове випромінювання зірвало електрони з атомів навколишнього газу, змусивши його світитися, а зоряні вітри вирізьбили бульбашку, розчистивши пил.

На верхівці «голови» яскравий жовтий газ струменіє вгору — приклад того, як ультрафіолетове світло «пробиває» темно-коричневий пил, руйнуючи і розсіюючи його. Численні гребені й схили темної речовини протримаються ще кілька мільйонів років, поки зоряне світло поступово її не з'їсть.

Найщільніші ділянки приховують протозірки, невидимі у видимому світлі. У дальньому правому куті кадру пил настільки густий, що там майже суцільна темрява; зорі, які там видно, можуть не належати до цього регіону, а бути ближчими до нас об'єктами переднього плану. Яскраві помаранчеві кульки в інших частинах кадру — це вже повністю сформовані зорі, що розчистили простір навколо себе; з часом газ і пил туманності зникнуть, і залишаться тільки зорі.

1.7 мільйона спостережень за 36 років

За 36 років роботи Hubble здійснив понад 1.7 мільйона спостережень. Дані телескопа лягли в основу наукових робіт майже 29 000 астрономів — опубліковано понад 23 000 рецензованих статей, з яких близько 1100 — лише за 2025 рік.

Останній рік роботи телескопа приніс відкриття різного масштабу: від релікту раннього формування галактик і галактики, настільки тьмяної, що вона майже невидима, до аномалій, знайдених за допомогою штучного інтелекту. Дослідники вперше зафіксували зіткнення астероїдів в іншій зоряній системі, а в Сонячній системі Hubble випадково зафіксував розпад комети. Дані телескопа разом із результатами місії Gaia також поставили під сумнів давнє передбачення про зіткнення Чумацького Шляху з туманністю Андромеда в далекому майбутньому. Крім того, Hubble стежив за міжзоряною кометою 3I/ATLAS, яка несподівано з'явилася в Сонячній системі минулого року, і допоміг оперативно оцінити її розмір.

Серед інших вражаючих знімків 36-го року роботи — регіон зореутворення N11 у Великій Магеллановій Хмарі, оболонки зоряного пилу туманності Яйце, туманність Котяче Око, знята разом із телескопом Euclid, і нове зображення туманності Краб. З 2022 року дослідники регулярно поєднують спостереження Hubble з даними телескопа James Webb, щоб розширити можливості для нових відкриттів.