Приплив­не руйнування зорі показало переходи між рентгенівськими станами, які досі описували лише для подвійних систем із чорними дірами.

Подія 2025aarm — це приплив­не руйнування (коли зоря проходить надто близько до чорної діри й розривається її гравітацією). Це другий за близькістю відомий випадок такого роду. Близькість разом із піврічною програмою спостережень дозволили відстежити джерело до світності близько 7×10³⁹ ерг/с у діапазоні 0,2–10 кеВ поблизу оптичного піку. Це найслабше рентгенівське випромінювання, зафіксоване на ранній стадії подібної події.

Після першого виявлення джерело посвітлішало майже в сто разів. Пікова рентгенівська світність — близько 5×10⁴¹ ерг/с — настала приблизно через чотири місяці після оптичного піку.

Спектральний аналіз виявив незвичну послідовність. Спершу випромінювання було жорстким і визначалося степеневим законом. Потім, зі зростанням світності, воно ставало м'якшим і визначалося акреційним диском. Згодом спектр знову став жорсткішим. Такі переходи "низький-жорсткий до високого-м'якого" добре відомі для подвійних систем із чорними дірами, але для теплових приплив­них руйнувань їх раніше не описували. Автори пояснюють це зміною внесків акреційного диска та корони, що розсіює випромінювання.

Надзвичайно слабке раннє випромінювання підтримує думку, що поділ таких подій на "рентгенівсько-яскраві" та "невиявлені" — здебільшого ефект відбору, залежний від глибини й частоти спостережень. Сама подія натякає на можливу універсальність акреції в широкому діапазоні мас чорних дір.