Нобелівську премію з фізики отримав Френсіс Гальцен
Королівська шведська академія наук присудила Нобелівську премію з фізики 2026 року Френсісу Гальцену, головному дослідникові нейтринної обсерваторії IceCube, за вирішальний внесок у її створення та відкриття нейтрино високих енергій астрофізичного походження. Гальцен запропонував і довів, що лід можна використовувати як середовище для детектування таких частинок, а згодом став рушійною силою створення колаборації.
Детектор об'ємом кубічний кілометр працює в льоду Південного полюса, а в колаборації понад 450 науковців із 58 установ. Відтоді IceCube знайшов свідчення нейтринного випромінювання галактик TXS 0506+056 і NGC 1068, а 2023 року виявив нейтрино з Чумацького Шляху. Нейтрино стали ще одним інструментом астрономії поряд із видимим і невидимим світлом. Перші дані з IceCube Upgrade очікують цього року.
Вебб виміряв відстань до найдальшого швидкого радіоспалаху
Космічний телескоп «Джеймс Вебб» визначив галактику, де стався найвіддаленіший із відомих швидких радіоспалахів — FRB 20240304B, зафіксований радіотелескопом MeerKAT 4 березня 2024 року. Найбільші наземні телескопи нічого не бачили в потрібній точці неба. Вебб же знайшов галактику камерою NIRCam, а спектрограф NIRSpec виміряв її червоне зміщення — 2,148, тобто лише 3 млрд років після Великого вибуху.
Галактика виявилась карликовою — приблизно в 1000 разів менш масивною, ніж очікували, проте активною у зореутворенні: більшість її зір могла виникнути лише за 30 млн років. Отже, між народженням зір і появою спалахів минає мало часу. Це свідчить на користь молодих нейтронних зір, магнетарів, а не злиття нейтронних зір, яким потрібні мільярди років. Дослідження опубліковане в Science.
Abell 2744 має більше підструктур, ніж у симуляціях
Дослідники створили комбіновану модель маси масивного скупчення галактик Abell 2744 (z = 0,308), що зазнає злиттів, поєднавши сильне гравітаційне лінзування в ядрі зі слабким лінзуванням за даними глибоких знімків телескопів «Габбл» і «Джеймс Вебб». Це дозволило відновити проєкційний розподіл маси від центру до периферії скупчення та побудувати функцію мас підгало — підструктур у ньому.
Щоб інтерпретувати результат, автори застосували ті самі методи виявлення до карт мас скупчень із симуляцій BAHAMAS і виявили в Abell 2744 систематичний надлишок підструктур. Вони пояснюють його винятково неспокійним динамічним станом скупчення з тривалими складними злиттями, а не суперечністю з прогнозами ΛCDM чи самодійної темної матерії (SIDM). Щоб підтвердити таке тлумачення, потрібна більша вибірка скупчень у різних динамічних станах.
Наднова 2025wny: лінза підсилила блиск у 19 разів
Команда дослідила гравітаційно лінзовану надяскраву наднову 2025wny без водню (тип SLSN-I) на червоному зміщенні z = 2,0155. Ультрафіолетові спектри, отримані інтегрально-польовим спектрографом KCWI на телескопі Keck II, охоплюють період від 11 до 61 доби після максимуму блиску. За даними Pan-STARRS найяскравіше зображення підсилене в 19,4 ± 1,6 раза, що у 2–4 рази більше, ніж давали оцінки за моделями розподілу маси.
Криву блиску вдалося відтворити моделлю магнетара з періодом обертання близько 4,1 мс, типовою для близьких SLSN-I, проте пізнє плато вказує на додаткове джерело енергії. Спектри не показують характерного придушення ультрафіолету лініями елементів залізної групи, а вибух стався в галактиці з підсонячною металічністю. Загалом наднова добре відповідає SLSN із меншими червоними зміщеннями.
Перші зорі допомагають створити зародки надмасивних чорних дір
У класичному сценарії прямого колапсу надмасивні зорі, з яких постають зародки надмасивних чорних дір, потребують надзвичайно сильного зовнішнього далекого ультрафіолету (FUV), що пригнічує охолодження через H₂. Космологічні радіаційно-гідродинамічні симуляції показали: такі зорі можуть формуватися в безметалевих гало й за слабшого фону, J21 = 1–100.
Спершу охолодження H₂ породжує звичайні зорі населення III. Їхнє FUV-випромінювання руйнує H₂, зупиняє фрагментацію, і тепле газове оточення колапсує з притоком 0,1–1 маси Сонця на рік. Протозорі сягають 20–60 тис. мас Сонця й, імовірно, виростуть до 100 тис., давши чорні діри прямого колапсу. Їхня оцінена кількість достатня, щоб пояснити «малі червоні цятки» та сучасні надмасивні чорні діри.
