Гігантська оболонка навколо VX Стрільця
Астрономи виявили тонку дугоподібну оболонку навколо VX Стрільця — червоного надгіганта. На відстані 0,59 парсека від зорі це найбільша відома оболонка такого типу. Маса її іонізованого газу — близько 0,1 маси Сонця. Мала швидкість зорі в просторі (12 км/с) і відсутність інфрачервоного випромінювання свідчать, що це не ударна хвиля, а зоряний вітер або викид речовини, який освітлює сусідня зоря класу O чи B.
З геометрії оболонки оцінено темп втрати маси: близько 4·10⁻⁵ маси Сонця на рік. Вік асоціації Sgr OB1 не на користь моделі супер-AGB зорі, а спектроскопічний тест дуги міг би відрізнити звичайний надгігант від гіпотетичного об'єкта Торна–Житкув. Це наближає нас до розуміння, чим насправді є VX Стрільця.
Блакитні компаньйони маленьких червоних цяток
«Маленькі червоні цятки» — компактні червоні джерела на червоних зміщеннях 4–9, імовірно, живлені масивними чорними дірами. Блакитних сусідів біля них бачили лише на фотометрії. Тепер спектри отримано для обох об'єктів у двох парах: «Вальс» (z = 3,9) і «Танго» (z = 5,5), з відстанями між компонентами 3,6 і 2,5 кпк.
Компаньйони — молоді (до 50 млн років) зореутворні галактики з вмістом металів лише 0,2 сонячного, без пилу, але в ультрафіолеті такі ж яскраві, як самі цятки. Чорна діра у «Вальсі» важить близько 3 млн мас Сонця. Орбітальне моделювання показує, що «Танго» гравітаційно зв'язане у 81% допустимих орбіт, і обидві пари зіллються за кілька сотень млн років. Це вписується в сценарій важкого зародження чорних дір.
«Скрипковий ключ» у зіткненні скупчень галактик
Астрономи за допомогою рентгенівської обсерваторії NASA Chandra і телескопа eROSITA з'ясували походження незвичної радіоструктури, прозваної «Скрипковим ключем» через схожість із музичним символом. Її важко було вивчати, бо вона лежить майже за площиною Чумацького Шляху, де світло затуляють зорі, газ і пил. Рентгенівські дані виявили гарячий газ скупчення галактик, яке виявилося двома скупченнями, що зливаються.
За висновком команди Андреа Боттеона (INAF), спершу викид надмасивної чорної діри розігнав хмари заряджених частинок і магнітних полів майже до швидкості світла, а їхнє радіосяйво поступово згасло. Згодом зіткнення скупчень стиснуло або повторно підживило хмару, і вона знову яскраво засяяла. Пряме зіткнення, за оцінками, сталося кілька сотень мільйонів років тому, відтоді скупчення віддаляються одне від одного.
Куди зникають подвійні зорі кульових скупчень
Приблизно третина зір Чумацького Шляху входить до подвійних чи кратних систем, а в кульових скупченнях компаньйон є лише у 1–10% зір. Команда Крістофера О'Коннора з Північно-Західного університету перевірила, чи скупчення від початку мали менше подвійних систем, чи згодом їх втратили. Аналітична модель показала: якщо скупчення починали з тим самим розподілом подвійних, що й околиці Сонця, то розпаду «м'яких», слабко зв'язаних пар достатньо, щоб пояснити нинішній дефіцит.
Руйнівником є «випалювання» чорними дірами: чорні діри в подвійних системах передають енергію зорям, що пролітають повз, і розхитують м'які пари до розпаду. Симуляції за кодом Cluster Monte Carlo підтвердили, що в скупченнях помірної та низької густини цей процес домінує, а в щільніших до втрат додаються зіткнення зір. Результати підтримують ідею універсального початкового розподілу подвійних систем.
Галактики без темної матерії б'ють по MOND
Дифузні галактики DF2, DF4 і DF9, що лежать приблизно за 65 мільйонів світлових років від Землі, виглядають блідими й примарними. Оцінки мас за рухом зір показали, що темної матерії в них дуже мало, хоча майже в усіх галактиках вона домінує. Стаття в The Astrophysical Journal (червень 2026) пропонує пояснення: колись зіткнулися дві звичайні галактики, їхні газ і пил злиплися, а темна матерія пролетіла крізь них, як привид крізь стіну.
З уламків утворилися три нові галактики без темної матерії, яким важко формувати нові зорі. Саме це й спостерігається. За словами Майкла Кейма з Єльського університету, співавтора дослідження, це свідчить, що темна матерія — не просто модифікація гравітації, а фізична речовина. Тож альтернативні теорії на кшталт MOND опиняються під ще більшим тиском.
