Щомісяця команда телескопа Джеймс Вебб обирає одне зображення як «Картину місяця». У квітні 2026 року цей вибір випав одразу на два об'єкти — протопланетні диски Tau 042021 та Oph 163131. Перший, також відомий за каталожним номером 2MASS J04202144+2813491, лежить у сузір'ї Тельця на відстані 450 світлових років. Другий, 2MASS J16313124-2426281, знаходиться в Офіусі на відстані 480 світлових років.

Обидва зображення отримані в рамках програми Webb №2562 (наукові керівники F. Ménard та K. Stapelfeldt), і разом вони дають рідкісну можливість побачити, як навколо молодих зір формуються майбутні планетні системи — буквально з ребра.

Як з залишків зоряного народження виникає планетна система

Протопланетний диск з'являється тоді, коли згусток газу всередині молекулярної хмари стискається і утворює зорю. Не весь газ і пил витрачається на саму зорю — залишок продовжує обертатися навколо неї, формуючи товстий диск.

З часом частинки пилу в цьому диску стикаються і злипаються, поступово утворюючи планетезималі — тіла-попередники планет. Ті з них, яким не вдається дорости до повноцінної планети, залишаються астероїдами й кометами.

Газ, що не встиг увійти до складу твердих тіл, з часом здувається випромінюванням молодої зорі — цей процес триває десятки мільйонів років і завершує існування диска. Саме так колись сформувалася наша власна Сонячна система, з її астероїдами, кометами, газовими гігантами і кам'яними планетами.

Спостерігаючи диски на більш ранніх стадіях розвитку в інших зоряних системах, астрономи відновлюють хронологію процесу, який колись пройшла і Сонячна система — а заразом з'ясовують, чому планети в галактиці бувають настільки різними.

Диск ребром: чому пил заступає молоду зорю

Спільна риса Tau 042021 та Oph 163131 — орієнтація. З точки зору Webb обидва диски повернуті до нас ребром, тож яскраве світло молодої зорі в центрі майже повністю заблоковане товщею пилу.

Завдяки цьому видно не саму зорю, а найдрібніший пил, що піднявся над площиною диска і тепер світиться відбитим зоряним світлом над і під ним — своєрідну туманність по обидва боки від прихованого світила.

Це не лише візуально ефектне видовище, схоже на різнокольорові дзиґи в темряві космосу. Розподіл пилу — як усередині диска, так і над та під його площиною — безпосередньо впливає на те, де і як саме можуть формуватися планети.

Зображення побудовані на даних інструментів NIRCam та MIRI, чутливих у широкому діапазоні інфрачервоного випромінювання. Це дозволяє відстежувати частинки пилу різного розміру по всій площині диска: червоний, оранжевий і зелений кольори позначають різні розміри пилових зерен, а також молекули водню (H2), монооксиду вуглецю (CO) і поліциклічних ароматичних вуглеводнів (PAH).

Обидва зображення доповнені даними телескопа Hubble, який фіксує видиме світло — переважно те, що відбивається від дрібного зваженого пилу.

ALMA знаходить прогалину в кільці Oph 163131

Для Oph 163131 картину доповнюють дані радіообсерваторії ALMA (Atacama Large Millimeter/submillimeter Array). Якщо Hubble і Webb бачать пилинки розміром лише у мікрометри, то ALMA фіксує значно більші зерна — приблизно міліметрового розміру, зосереджені в центральній площині диска.

Саме в цій зоні складаються умови, за яких зерна можуть продовжувати зростати і зрештою формувати планети.

Дані ALMA для Oph 163131 показують прогалину у внутрішньому кільці диска. Це може бути слід планети, яка вже формується і розчищає пил на своїй орбіті — прямий доказ того, що процес планетоутворення в цій системі вже почався.

Результати спостережень описані у наукових статтях за авторством G. Duchêne та M. Villenave, які деталізують структуру обох дисків.

Разом Tau 042021 і Oph 163131 дають астрономам своєрідний знімок ранніх етапів того шляху, яким мільярди років тому пройшла і наша Сонячна система — від хмари газу і пилу до системи планет.