Скупчення галактик MACS J0417, схоплене камерою Хаббла 19 вересня 2026 року, на перший погляд виглядає як звичайний глибокий космічний знімок — рій розмитих цяток і яскравих плям світла. Але за цим кадром стоїть конкретна наукова мета: астрономи стежать за наднову, яка вже одного разу зникала з поля зору і має ось-ось з'явитися знову.
Наднову назвали Афіна. Її виявив телескоп Джеймса Вебба у 2025 році, і з того часу вона стала об'єктом пильної уваги дослідників. Причина уваги — не сама зірка, що вибухнула, а те, що лежить між нею і нами.
Що таке гравітаційне лінзування і чому Афіна зникає та з'являється
MACS J0417 — це масивне скупчення галактик, чия сукупна маса настільки велика, що вона викривляє навколишній простір. Світло від об'єктів, розташованих далеко за скупченням, проходячи повз нього, згинається — так само, як промінь світла заломлюється в лінзі. Цей ефект називають гравітаційним лінзуванням.
Наслідок такого викривлення — світло від однієї й тієї ж далекої наднової може дійти до нас кількома різними шляхами одночасно. Кожен із цих шляхів має свою довжину, а отже, світло приходить із різною затримкою в часі. Практично це виглядає так, ніби та сама наднова спалахує у різних точках неба в різні моменти.
Саме тому Афіна вже зникала з поля зору і, за прогнозами астрономів, має повторно з'явитися у проміжку між осінню 2026 року і початком березня 2027 року. Астрономи продовжують регулярно спостерігати MACS J0417 саме для того, щоб зафіксувати момент цієї повторної появи.
Чому це важливо
Точне вимірювання часових затримок між появами Афіни дає дослідникам рідкісний інструмент — можливість напряму прорахувати, як розподілена маса всередині скупчення-лінзи. Скупчення складається не лише з видимих галактик, а й з великої кількості темної матерії, яку не можна побачити безпосередньо. Затримки світла наднової дозволяють "зважити" цю невидиму масу з високою точністю.
Але значення цього спостереження виходить далеко за межі одного скупчення. Ті самі виміри часових затримок дають змогу уточнити темп розширення Всесвіту — величину, відому як стала Габбла. Різні методи її вимірювання сьогодні дають дещо різні результати, і це розходження — одна з найгостріших відкритих проблем сучасної космології. Кожен новий незалежний спосіб виміряти цю сталу, зокрема через лінзовані наднові на кшталт Афіни, допомагає зрозуміти, чи справді існує проблема з нашими моделями Всесвіту, чи причина в неточностях вимірювань.
Ювілей Хаббла: 200 тисяч витків
Знімок MACS J0417 примітний ще з однієї причини. Того ж дня, 19 вересня 2026 року, Хаббл завершив свій 200-тисячний виток навколо Землі. Телескоп працює на орбіті вже понад три десятиліття і продовжує залишатися одним з основних інструментів для спостережень за далеким Всесвітом, навіть у добу, коли на орбіті вже працює його наступник — телескоп Джеймса Вебба.
Спостереження за Афіною — гарний приклад того, як два космічні телескопи доповнюють одне одного: Вебб виявив наднову завдяки своїй чутливості в інфрачервоному діапазоні, а Хаббл продовжує регулярний моніторинг, необхідний для відстеження її повторних появ.
Полювання на Афіну ще триває, і остаточний момент її наступного спалаху поки що невідомий. Але вже зараз ці спостереження додають дані до однієї з найважливіших задач сучасної астрофізики — точного визначення того, з якою швидкістю розширюється наш Всесвіт.
