Перший пошук екзомісяців через астрометрію
Команда під керівництвом Квентіна Краля використала інтерферометр VLTI/GRAVITY на Дуже Великому Телескопі ESO, щоб застосувати астрометричний метод пошуку екзомісяців — супутників планет за межами Сонячної системи. Спостерігаючи за рухом коричневого карлика-компаньйона HD 206893 B, дослідники зафіксували невеликі, але систематичні відхилення в його положенні на небі.
Ці коливання добре узгоджуються з наявністю супутника масою близько 0,4 маси Юпітера, хоча статус об'єкта поки лишається кандидатським — потрібне підтвердження додатковими вимірюваннями. Головний результат у тому, що астрометрія здатна виявляти екзомісяці розміром від Нептуна. Тим самим методом планують перевірити ще два компаньйони — AF Lep b та β Pic b.
Спіральні галактики «випускають» ультрафіолет у космос
У глибокому огляді AstroSat UV Deep Field South астрономи Сумул Моулік і Канак Саха вперше надійно зафіксували витік іонізуючого випромінювання лаймана-континууму з трьох масивних спіральних галактик (маса зірок понад 10 мільярдів мас Сонця) на червоному зміщенні близько z≈1 — для добре вивчених дискових галактик на такій відстані таке спостерігали вперше.
Усі три системи видно майже «обличчям» до нас, що навело дослідників на думку про роль орієнтації диска у виявленні витоку. Втім, дві з трьох галактик містять активні ядра, що ускладнює інтерпретацію сигналу. Результат важливий для розуміння епохи реіонізації — коли ультрафіолет від галактик іонізував міжгалактичний газ і зробив Всесвіт прозорим.
Як спіральні рукави перетворюють газ на зірки
Дослідники простежили життєвий цикл молекулярних хмар у двох гранд-дизайн спіралях — NGC 4321 та M51, використовуючи трасери молекулярного газу (CO), щільного газу (HCN) та зореутворення (Hα, 24 мкм) з роздільністю 270 та 125 парсеків відповідно. Аналіз проведено впоперек спіральних рукавів, від «верхньої» до «нижньої» течії газу.
У NGC 4321 співвідношення HCN/CO та SFR/HCN стабільно зростають у міру просування газу вглиб рукава — тобто густина й ефективність зореутворення підвищуються поступово. У M51 ця тенденція виражена слабше. Результат підтверджує теорію густинних хвиль: спіральні рукави справді стискають газ, запускаючи послідовність від дифузної хмари до нової зорі.
Що відбувається, коли зливаються білі карлики
Кайл Кремер із колегами змоделювали історію злиттів подвійних білих карликів у Молочному Шляху, поєднавши код популяційного синтезу COSMIC з історією зореутворення галактики із симуляцій FIRE-2. У результаті отримано публічні каталоги можливих наслідків — від подвійних AM CVn і зірок типу R Північної Корони до наднових типу Ia та мілісекундних магнетарів.
Кінцевий результат залежить від мас і хімічного складу карликів, що зливаються. Робота набуває особливої ваги напередодні запуску гравітаційно-хвильової обсерваторії LISA, яка зможе зареєструвати сигнали від десятків тисяч тісних пар білих карликів у нашій Галактиці, дозволяючи напряму перевірити передбачення моделі.
Гравітаційні хвилі розповідають про перші миті Всесвіту
Команда Дебтоша Чоудхурі проаналізувала 15-річний набір даних NANOGrav — колаборації, що відстежує мілісекундні пульсари для пошуку фонових гравітаційних хвиль. Дослідники використали цей сигнал, аби обмежити параметри інфляції — епохи стрімкого розширення Всесвіту одразу після Великого вибуху, а також температуру й рівняння стану наступної епохи реаогріву.
Аналіз показав перевагу для дуже «блакитного» спектра тензорних збурень (nt = 2,20) і натякнув, що вакуум раннього Всесвіту міг бути не стандартним вакуумом Банча-Девіса, а так званим альфа-вакуумом. Якщо це підтвердиться, матимемо слід нової фізики, що діяла в перші миті існування космосу.
