Шістдесят п'ять років пошуку позаземного розуму не дали жодного підтвердженого результату. Перший експеримент SETI відбувся ще у 1960 році, відтоді радіотелескопи й оптичні обсерваторії прослухали й переглянули значну частину неба — і тиша.
Одне з найпопулярніших пояснень звучить заспокійливо: простір пошуку настільки величезний, що ми охопили лише мізерну його частку. Якщо це так, технологічні сигнали (техносигнатури) цілком могли вже долітати до Землі — просто ніхто не дивився в потрібний момент у потрібному напрямку. Швейцарський фізик Клаудіо Грімальді вирішив перевірити цю ідею не інтуїтивно, а математично.
Байєсівський розрахунок пропущених контактів
Грімальді застосував байєсівський підхід — метод, який дозволяє оновлювати оцінку ймовірності події на основі нових даних. У цьому випадку "даними" стали 65 років невдалих спостережень.
Ідея проста: якщо сигнали від інших цивілізацій справді вже проходили повз Землю, скільки таких пропущених контактів мало статися, щоб сьогоднішня ймовірність їх виявлення була хоч якось прийнятною? Дослідник розрахував мінімальну кількість n — число невиявлених контактів за останні шість з половиною десятиліть, необхідне для узгодження з відсутністю результату.
Розрахунок проводився окремо для різних типів техносигнатур: всенаправлених (наприклад, випромінювання від мегаструктур типу сфери Дайсона) і спрямованих (навмисні послання, адресовані конкретній точці неба).
Чому цифри не сходяться
Результат виявився незручним для прихильників гіпотези "ми просто не туди дивилися". Щоб отримати високу ймовірність виявлення сигналів у радіусі кількох сотень світлових років від Землі, кількість пропущених у минулому контактів мала б бути настільки великою, що вона перевищує загальну кількість придатних для життя планет у тому ж об'ємі простору.
Тобто навіть якщо припустити, що кожна придатна для життя планета в цьому радіусі колись надіслала сигнал, цього все одно недостатньо для пояснення необхідного n. Проблема ще гостріша для короткоживучих техносигнатур — тих, що існують обмежений час і швидко зникають, не встигнувши повторитися.
Ситуація однакова і для всенаправлених, і для спрямованих сигналів: в обох випадках потрібна кількість емітентів виявляється нереалістично великою відносно наявного населення планет.
Дві умови, за яких математика все ж працює
Автор вказує на два сценарії, за яких оцінки стають більш прийнятними.
Перший — джерела сигналів щільно зосереджені поблизу Сонячної системи, а не розподілені рівномірно по Чумацькому Шляху. Другий — популяція технологічних цивілізацій у галактиці нещодавно різко зросла, тобто більшість потенційних емітентів з'явилися відносно недавно за космічними мірками.
Без цих припущень пояснення "ми просто не встигли достатньо подивитися" втрачає математичну опору. Дослідник підсумовує, що навіть якщо пропущені контакти в минулому дійсно відбувалися, найкращі шанси на майбутнє виявлення лежать не в межах кількох сотень, а на відстанях у кілька тисяч світлових років — хоча й там очікувана кількість детектованих техноемісій залишається невеликою.
Дослідження опубліковане в The Astronomical Journal і не заперечує можливості існування інших цивілізацій. Воно ставить під сумнів лише один конкретний аргумент — що неповнота вибірки сама по собі пояснює мовчання Всесвіту.
