Одне з ключових питань у пошуку позаземного життя: яка мінімальна планета здатна утримати атмосферу? Група дослідників створила модель STEHM (Smaller Than Earth Habitability Model), щоб це з'ясувати.
Модель вивчає скелясті планети від 1,0 до 0,5 радіуса Землі (R⊕) у зоні придатності для життя навколо зірки сонячного типу. Ключовий результат: планети розміром ≥0,8 R⊕ здатні утримувати атмосферу впродовж мільярдів років за умов, подібних до земних. Менші планети свою атмосферу втрачають.
Для контексту: 0,8 R⊕ — це приблизно між Землею та Марсом (Марс має ~0,53 R⊕, Венера ~0,95 R⊕). Тобто Марс занадто малий — і ми це бачимо: його атмосфера дуже розріджена.
При деяких варіаціях параметрів межа може знижуватися до 0,7 R⊕, але для цього потрібні особливі умови. Найважливіший фактор — початковий запас вуглецю на планеті. Він живить вулканічну дегазацію, яка поповнює атмосферу. Але щоб суттєво змінити результат, потрібні запаси вуглецю, що відрізняються від земних на порядки.
Найкращі шанси утримати атмосферу мають планети з великим запасом вуглецю, значною кількістю радіоактивних елементів (які підігрівають надра), прохолодною початковою мантією та невеликим ядром відносно загального розміру.
Модель базується на планеті зі «стагнантною кришкою» — без тектоніки плит, як на Землі, а з єдиною нерухомою корою, як на Марсі чи Венері. Це консервативний підхід: тектоніка плит, ймовірно, ще покращила б утримання атмосфери.
Практичний висновок: коли майбутні телескопи виявлятимуть дедалі менші екзопланети, ця модель допоможе зрозуміти, на які з них варто спрямувати ресурси для пошуку атмосфер і потенційного життя.